Я забув

Забуваєш прізвище людини.
З роками забуваєш все більше прізвищ.

Пам'ятаєш ім'я, де і коли ви пересікались, що саме обговорювали. Пам'ятаєш хто у вас спільний знайомий і навіть знаєш з якого переляку тобі зараз потрібна ця людина.
Але замість прізвища – пх!...шшшшш…вакуум і безкрайній космос.

Ти викручуєш мозок пару годин. Згадуєш літеру "С"!
Точно! Прізвище починається з "С"!

Сопілкін – ні – Сморілкін – ні, та й що взагалі за прізвище таке "Сморілкін"? – Савчук – Синюк – С… - пх!...шшшшш…

Ок. Тоді через спільних знайомих.

Люди чомусь не люблять дзвінків о другій-двадцять ночі з питанням – Ти пам'ятаєш хлопчину, що з нами працював у дві тисячі затертому році з прізвищем на "С"! Як? Та сам ти пішов!
Кладеш трубку і перемикаєшся з прізвища на "С" на усілякі прізвиська на "Ж" та "П".

Ти терпиш до ранку. Потім набираєш "запасний варіант довідкової".
Знаєте таких? У кожного такі є.

Людина, яка все пам'ятає, але завжди відповідає тобі таким тоном, що ти відчуваєш себе навіть не тупаком, а чимось середнім між одноклітинним та космічною шмарклею.
Але тобі вже так свербить згадати те прізвище, що ти відстібаєш Фаберже, набираєш номер і після "Привіт, норм, як сам" повторюєш нічне питання.

І ця зараза пам'ятає.
Ця зараза пам'ятає все і починає зі вступної лекції на 7 хвилин про те, що - так, працювали, що досягли, чий внесок був вагоміший (Геніальний Розумник тоді все зробив, а ви, тупі мавпи, лише пиво пили), бла-бла, бла-бла, бла…

Десь на третій хвилині ти хочеш зняти з нього скальп.
На п'ятій хвилині хочеш зняти скальп з себе.
На шостій хвилині ти фізично відчуваєш значення слова "депресія" і "фрустрація".
На сьомій хвилині, коли ти вже набрав у легені повітря для крику – та вдавись ти! – тобі дають відповідь.

Коваленко.

Звичайно, у прізвища "Коваленко" спільного з літерою "С" є лише походження з старописемних мов індоєвропейської сім’ї.

Ну, ок.
Ну, Бог з ним.
Отже, Коваленко.

…залишилось згадати навіщо тобі було те прізвище…